понедельник, 13 августа 2012 г.

Львов на гравюрах Михаила Барабаша


Гортаючи сторінки історії Львова, печатки якої сягають середини XIII ст., захоплюєшся його талантами і журишся безталанням. Щасливу долю і довге життя пророчив містові галицько-волинський князь Данило Романович. Тому нарік іменем свого сина Льва. І Львів став головним містом князівства, опорною твердинею в боротьбі проти ординців та зазіхань західних сусідів. Місто стрімко розвивалося і міцніло, процвітали його ремесла, культура, мистецтво. І все це — зусиллями вмілих, працьовитих і мужніх людей, — і тих, котрі жили тут споконвіку, і прибульців з інших країн — італійців, вірмен, німців, австрійців, поляків, чехів. Талановиті люди потрапляли до Львова звідусіль, адже місту випало зіп'ястися на перехресті доріг, які з'єднували Чорне море з Балтійським, Схід із Заходом. А безталання!.. Львів'яни пережили десятки воєн, численні пожежі (в часі однієї з них майже дотла згоріла львівська готика),облоги, епідемії. Витримали і найбільше випробування — понад шістсот літ перебування під впливом чужих економічних і культурних інтересів. 
 І, як не дивно, в цей час постає архітектурний феномен Львова! Місто, зберігаючи свою етнічну приналежність, доброзичливо і чутливо поставилось до всього, що збагачувало його, створювало перспективи благодатного взаємовпливу різних культур і традицій, у тім числі містобудівельних. Серед зодчих, які будували храми і кам'яниці міста, — імена славних майстрів: Дорінга, П. Римлянина, П. Барбона, Яна де Вітте, Б. Меретина, Ф. Фесінгера. Та від кого б не йшли чужі архітектурні впливи — від будівничих тутешніх чи іноземних — Львів завжди схиляв зодчих до глибокого осмислення їхніх творінь в контексті корінного, давньоруського будівництва. Ансамблі Успенської церкви і монастиря бернардинів. Латинський собор. Порохова вежа, міська ратуша, забудова площі Ринок,— ось далеко не всі рукотворні домінанти, що в поєднанні з ритмами характерного львівського ландшафту створюють чітке відчуття непроминущої доцільності і краси. 
 Цей потужний природний вияв естетичного завжди приваблював до Львова митців. Останні «портрети» міста можна оглянути на численних художніх виставках. А от найдавніше його графічне зображення, створене гравером Ф. Гогенбергом за малюнком А. Пассаротті для книги «Опис відомих міст» (Кельн, 1618). Це робота майстра, закоханого у Львів. Подібним чином виявляє свій пієтет до рідного міста графік, член Спілки художників України Михайло Барабаш. Жанр архітектурного пейзажу, започаткова ний у його творчості десять років тому кількома естампами дипломного проекту (Михайло закінчиз Український поліграфічний інститут), став чи не найбільшим захопленням художника. 
 До дерева, як матеріалу, в нього особливе ставлення. Дерево штучно не створити, воно живе і тепле. Його сприймаєш цільно й опукло на дотик, колір і запах. У деревині зібрана енергія часу. Тому фактура цього матеріалу, техніка обрізного деревориту сприяють розкриттю, насамперед, історичної теми. 
 У цих міркуваннях — ключ до сприймання пропонованого графічного циклу. Михайло Барабаш іде від окремої пам'ятки до панорами міста. ...Густо за-компоновцний простір гравюри, високий історичний горизонт з манливою перспективою. В цих роботах Львів, немов на кіноплівці, переходячи з одного часового виміру в інший, розкривається дедалі більше. Документалізм, що мирно співіснує з умовністю авторського задуму та засобами його вираження. Стриманість, майже аскетизм лінії, що, полишивши прямокутну геометрію будинків, раптом емоційно вигинається, окреслюючи баню знаменитого храму, вибухає у гіллі паркових дерев. 
 У дереворитах проглядають ознаки тієї чи іншої пори року, за тим — вгадуються навіть кольори. Але останнє, ймовірно, доступне пише жителям міста. До речі, констатуючи діалектичність архітектурного пейзажу у виконанні Михайла Барабаша, слід відмітити тенденцію до його олюднення. Тому графічні аркуші «Вулиця Коперника» і «Базар на Бернардинській площі у XIX ст.» треба не лише оглядати, а й слухати — вони сповнені гомоном людської розмови, голосами львів'ян і гостей міста.  
Львів — одне із загадкових міст України — запрошує в глибини своєї історії, ненав язливо нагадує про сучасність.
Автор тексту Б.Ф. Смоляк
Макет та художнє оформлення М.Ф. Барабаш

Листая страницы истории Львова, начало которой восходят к середине XIII в., восхищаешься его талантами и огорчаешся бесталанностью. Счастливую судьбу и долгую жизнь предсказал городу галицко-волынский князь Даниил Романович. Поэтому назвал именем своего сына Льва. И Львов стал главным городом княжества, опорной крепостью в борьбе против ордынцев и посягательств западных соседей. Город стремительно развивался и укреплялся, процветали его ремесла, культура, искусство. И все это - усилиями умелых, трудолюбивых и мужественных людей, - и тех, которые жили здесь испокон веков, и пришельцев из других стран - итальянцев, армян, немцев, австрийцев, поляков, чехов. Талантливые люди попадали во Львов отовсюду, ведь городу выпало встать на перекрестке дорог, которые соединяли Черное море с Балтийским, Восток с Западом. А обездоленность! .. Львовяне пережили десятки войн, многочисленные пожары (во времени одного из них почти дотла сгорела львовская готика), осады, эпидемии. Выдержали и большое испытание - более шестисот лет пребывания под воздействием чужих экономических и культурных интересов.
И, как ни странно, в это время появляется архитектурный феномен Львова! Город, сохраняя свою этническую принадлежность, доброжелательно и чутко отнеслось ко всему, что обогащало его, создавало перспективы благодатного взаимовлияния различных культур и традиций, в том числе градостроительных. Среди зодчих, строивших храмы и каменные города - имена славных мастеров: Доринг, П. Римлянина, П. Барбона, Яна де Витте, Б. Меретина, Ф. Фесингера. Но от кого бы ни шли чужие архитектурные влияния - от строителей здешних или иностранных - Львов всегда склонял зодчих к глубокому осмыслению их творений в контексте коренного, древнерусского строительства. Ансамбли Успенской церкви и монастыря бернардинцев. Латинский собор. Пороховая башня, городская ратуша, застройка площади Рынок - вот далеко не все рукотворные доминанты, в сочетании с ритмами характерного львовского ландшафта создают четкое ощущение непреходящее целесообразности и красоты.
Этот мощное естественное проявление эстетического всегда привлекало во Львов художников. Последние «портреты» города можно увидеть на многочисленных художественных выставках. А вот древнейшее его графическое изображение, созданное гравером Ф. Гогенбергом по рисунку А. Пассаротти для книги «Описание известных городов» (Кельн, 1618). Это работа мастера, влюбленного во Львов. Подобным образом проявляет свой пиетет к родному городу график, член Союза художников Украины Михаил Барабаш. Жанр архитектурного пейзажа, начатый в его творчестве десять лет назад несколькими эстампами дипломного проекта (Михаил закинчиз Украинский полиграфический институт), стал едва ли не самым большим увлечением художника.
К дереву, как материалу, у него особое отношение. Дерево искусственно не создать, оно живое и теплое. Его воспринимаешь цельно и выпукло на ощупь, цвет и запах. В древесине собрана энергия времени. Поэтому фактура материала, техника обрезной древесины способствуют раскрытию, прежде всего, исторической темы.
В этих рассуждениях - ключ к восприятию предлагаемого графического цикла. Михаил Барабаш идет от отдельного памятника в панорамы города. ... Густая компоновка пространства гравюры, высокий исторический горизонт с манящим перспективой. В этих работах Львов, как на кинопленке, переходя из одного временного измерения в другое, раскрывается все больше. Документализм, мирно сосуществует с условностью авторского замысла и средствами его выражения. Сдержанность, почти аскетизм линии, что оставив прямоугольную геометрию домов, вдруг эмоционально изгибается, очерчивая башню знаменитого храма, взрывается в ветвях парковых деревьев.
В древесине просматриваются признаки того или другого времени года, затем - угадываются даже цвета. Но последнее, вероятно, доступно лишь жителям города. Кстати, констатируя диалектичность архитектурного пейзажа в исполнении Михаила Барабаша, следует отметить тенденцию к его очеловечивания. Поэтому графические листы «Улица Коперника» и «Базар на Бернардинской площади в XIX в.» Нужно не только осматривать, но и слушать - они полны шумом человеческого разговора, голосами львовян и гостей города. Львов - один из загадочных городов Украины - приглашает в глубины истории, ненавязчиво язливо напоминает о современности.
Автор текста Б.Ф. Смоляк 
Макет и художественное оформление М.Ф. Барабаш


Львов. Композиция старой части города

Львов с XX веке

Базар на Бернардинской площади в XIX веке

Площадь Рынок

Львов в XIX веке. Гравюра с картины А. Ланге

Улица Коперника в XIX веке

Оборонительные валы во Львове XVIII века

Львов в XVIII веке. Гравюра с картины художников С.Розвадовского и С. Янковского

Львов Южной Руси. Гравюра по рисунку А. Пассаротти

Комментариев нет: