Украинская портретная живопись. Середина XIX века

Неизвестный художник. Портрет мужчины с трубкой. Исполнен в 1850-е годы. Холст. масло.   Государственный музей украинского изобразительного искусства, г. Киев 
Невідомий художник. Портрет чоловіка з люлькою. Виконаний в 1850-ті роки. Полотно. масло. Державний музей українського образотворчого мистецтва, м. Київ 
 Unknown Artist. Portrait of a man with a pipe. Executed in the 1850s. Oil on canvas. State Museum of Ukrainian Art, Kiev

Открытка из набора "Украинская портретная живопись. Середина XIX века"

В конце 30-х - начале 40-х годов XIX в. художественная жизнь на Украине заметно оживляется. Растет спрос на произведения искусства, увеличивается число художников, среди которых ведущее место занимают художники-профессионалы. Повышению интереса к живописи способствовало и то, что рисование как дисциплина была введена во многих образовательных учреждениях, где преподавателями работали в основном воспитанники Петербургской Академии художеств, в частности портретисты.

Преподавать рисование в Киевском университете намеревался и Т. Г. Шевченко, но в 1847 г. был арестован и на долгие годы сослан. До этого Шевченко создал на Украине замечательные произведения, в том числе и портретные. Изображение Е. Кейкуатовой и Маевской ярко демонстрируют характерные черты Шевченко-портретиста с его постоянным обращением к человеку, стремлением выявить черты ее характера и нравы.

Вместе с Шевченко в мастерской К. Брюллова учился Д. Безперчий, который также всю свою жизнь посвятил искусству. Его «Автопортрет» описывает вдохновенный образ влюбленной в мир прекрасного молодого человека.

Тему пробуждения человеческой души к красоте, к творчеству раскрывает и «Портрет Бориса Томари» Г. Васько, мастера проницательного поэтического образа.

Своеобразными, не похожими по манере портретистами были И. Сошенко и А. Мокрицкий, П. Шлейфер и А. Горонович. Однако их объединяет тяга к утверждению эмоционального мира человека, к воплощению неповторимости человеческих чувств. Спокойствие и рассудительность мудрой старости прочитываются в хорошем, внимательном взгляде в «Портрете бабушки М. Чалого» И. Сошенко. В единении с природой, в чувствительной мечтательности, окутанной легкой грустью, проявляется душевной красоты А. Мокрицкий в «Портрете жены». Его привлекает также и состояние нелегких тревожных раздумий, когда душевные движения отражаются в выражении лица, в позе изображенного человека («Портрет неизвестного»).

П. Шлейфер в своих творческих исканиях тяготел к созданию интимной, лирического образа. Особым мастерством отмечается его произведение «Портрет жены». М. Брянский ищет раскрытия душевного склада модели мелодике цветовых сопоставлений, в мягкой согласованности светотеневой моделировки лица, рук, в четкости воспроизведения одежды и украшений («Портрет Е. Дараган»).

А. Горонович в «Портрете В. Тарновского» изображает культурного деятеля, поклонника Т. Г. Шевченко, человека, который понимал и ценил красоту. Взгляд зрителя сосредоточивается на разумном, красивом лице портретируемого. Поэзией веет от пейзажа, который является фоном картины, от спокойных цветов, плавных линий переходов в пластике произведения.

Жест натруженных рук, лица в морщинах, сама поза в «Портрете неизвестной» А. Рокачевського говорят о природное богатство и значимость человека. Возросшей вниманием к внутренним чувств портретируемого обозначен и «Портрет мужчины с трубкой» кисти неизвестного автора.

Как свидетельствуют приведенные примеры, 40-60-е годы в развитии портретной живописи в украинском искусстве характеризуются новыми чертами в художественном постижении образа. Широкий спектр портретных характеристик - от романтически-возвышенных до сдержанно-психологических высказываний о ценности духовного мира личности - предоставляют произведениям этого периода целостного и гармоничного звучания. Они по праву стоят в ряду лучших произведений отечественной художественной школы.

ВАЛЕНТИНА РУБАН

У кінці 30-х — на початку 40-х років XIX ст. мистецьке життя на Україні помітно пожвавлюється. Зростає попит на твори мистецтва, збільшується число художників, серед яких провідне місце посідають митці-професіонали. Підвищенню інтересу до малярства сприяло й те, що малювання як дисципліна було введено в багатьох освітніх закладах, де викладачами працювали здебільшого вихованці Петербурзької Академії мистецтв, зокрема портретисти.

Викладати малювання у Київському університеті мав намір і Т. Г. Шевченко, але в 1847 р. був заарештований і на довгі роки засланий. До цього Шевченко створив на Україні чудові твори, в тому числі й портретні. Зображення Є. Кейкуатової та Маєвської яскраво демонструють характерні риси Шевченка-портретиста з його постійним зверненням до людини, прагненням виявити риси її характеру і вдачі.

Разом з Шевченком у майстерні К. Брюллова вчився Д. Безперчий, який також усе своє життя присвятив мистецтву. Його «Автопортрет» змальовує натхненний образ закоханої у світ прекрасного молодої людини.

Тему пробудження людської душі до краси, до творчості розкриває й «Портрет Бориса Томари» Г. Васька, майстра проникливого поетичного образу.

Своєрідними, не схожими за манерою портретистами були І. Сошенко і А. Мокрицький, П. Шлейфер і А. Горонович. Однак їх єднає потяг до утвердження емоційного світу людини, до втілення неповторності людських почуттів. Спокій і розважність мудрої старості прочитуються у доброму, уважному погляді в «Портреті бабусі М. Чалого» І. Сошенка. В єднанні з природою, у чутливій мрійливості, оповитій легким смутком, знаходить вияв душевної краси А. Мокрицький в «Портреті дружини». Його приваблює також і стан нелегких тривожних роздумів, коли душевні порухи відбиваються у виразі обличчя, у позі зображеної людини («Портрет невідомого»).

П. Шлейфер у своїх творчих шуканнях тяжів до створення інтимного, ліричного образу. Особливою майстерністю відзначається його твір «Портрет дружини». М. Брянський шукає розкриття душевного складу моделі в мелодиці колірних зіставлень, у м'якій узгодженості світлотіньового моделювання обличчя, рук, у чіткості відтворення одягу й прикрас («Портрет Є. Дараган»).

А. Горонович у «Портреті В. Тарновського» зображує культурного діяча, шанувальника Т. Г. Шевченка, людину, яка розуміла й цінувала красу. Погляд глядача зосереджується на розумному, вродливому обличчі портретованого. Поезією віє від пейзажу, який є тлом картини, від спокійних кольорів, плавних ліній переходів у пластиці твору.

Жест натруджених рук, обличчя у зморшках, сама поза у «Портреті невідомої» О. Рокачевського говорять про природне багатство і значимість людини. Зрослою увагою до внутрішніх почувань портретованого позначений і «Портрет чоловіка з люлькою» пензля невідомого автора.

Як засвідчують наведені приклади, 40—60-і роки у розвитку портретного живопису в українському мистецтві характеризуються новими рисами в художньому осягненні образу. Широкий спектр портретних характеристик — від романтично-піднесених до стримано-психологічних висловлювань про цінність духовного світу особи — надають творам цього періоду цілісного і гармонійного звучання. Вони по праву стоять у ряду кращих творів вітчизняної художньої школи.

ВАЛЕНТИНА РУБАН