Живописний портрет — це ніби відлуння почуттів людини, застигла мить її життя у невблаганному плині часу. Цей жанр мистецтва завжди був предметом особливого зацікавлення.
Портретні зображення можна побачити у книжкових мініатюрах, у розписах гробниць, храмів і палаців. Але як самостійний жанр портрет у європейському мистецтві зароджується у XV ст.
В історії українського мистецтва найстарішими станковими творами, що збереглися до нашого часу, є портрети XVI сг. Саме в цей період портрет в українському живописі виділяється в окремий жанр, зароджуються основні його різновиди і типи. Особливого поширення і розквіту набуває портрет у XVII — XVIIІ ст. Давні портрети чітко розподілялись за своїм призначенням. Існували зображення, головна мета яких полягала в уславленні житгя й діяльності видатних осіб, в увічненні їх образів. Прикладом подібних полотен єі «Портрет Івана Даниловича, воєводи руського» або «Портрет Богдана Хмельницького», в образі якого невідомий художник втілив народне уявлення про позитивного героя. ...На невеличкій прямокутній дошці ясніє ніжне повновиде дівоче обличчя, обрамлене легкими золотавими кучерями, сині очі під тонкими бровами дивляться приязно й тривожно — перед нами легендарна Роксолана, славнозвісна «султанша Куррен», українська дівчина Настя Лісовська, захоплена в полон татарами. Вона стає улюбленою дружиною турецького султана Сулеймана II і першою жінкою, що ввійшла в історію Туреччини. Портрет Роксолани вважають «натрунним» — так називався чи не найдавніший різновид портрета, коли зображення померлого прибивали на торець або кришку труни.
Надзвичайно популярними були портрети людей, що уславилися не тільки своїми мирськими ділами, а й були щедрими жертвувателями церков і монастирів, де й вміщувались їх так звані «вотивні», або «донаторські», портрети. В таких творах людина зображувалася найчастіше на повен зріст, у пишному одязі, з пояснювальними написами і гербами, як у портретах Івана Дениска — одного з представників кременецького роду Денисків, і Юхима Дарагана, київського полковника. Цікава доля його родички Наталії Розумовської, яка з простої козачки Розумихи стала графинею Розумовською і свекрухою самій російській імператриці Єлизаветі Петрівні. Певно, саме в цей період і було виконано портрет (40-і рр. XVIII ст.).
В українському портретному живописі протягом років складалися родові портретні галереї, що стали своєрідною історією в образах. Це численні зображення Дараганів, Забіл, Ґалаґанів, Сулим — військових діячів, судейських та інших чиновників і їх дружин. Тут можна згадати цікавий портрет Марії Сулими—дружини Якима Сулими, високоосвіченої на той час людини, генерального судді Чернігівського краю. Невідомий художник зобразив молоду тендітну жінку з високою, напудреною за тодішньою модою зачіскою, прикрашеною трояндою і діамантовою зіркою. Крізь усмішку на витонченому обличчі пробивається легкий смуток. Ми бачимо портрет живої людини з її почуттями, настроєм. Деякі риси і прийоми виконання цього твору нагадують найранніші жіночі портрети Д. Левицького — геніального художника, що уславив вітчизняну школу портретного живопису, ставши на рівень із всесвітньові-домими європейськими майстрами портрета. Гідним спадкоємцем і продовжувачем портретних традицій і водночас виразником нової епохи у розвитку портретного живопису став В. Боровиковський, творчість якого, як і творчість Д. Левицького, збагатила мистецьку скарбницю українського й російського народів.
Значно менше виконувалося у ті часи портретів міщан і селян, і рідкісні приклади народних образів надзвичайно ц'нні для нас, бо доносять відгомін життя й боротьби народу за кращу долю. З глибокою повагою й симпатією змальований незідомим народним майстром образ Івана Ґонти, ватажка селянського повстання 1768 року «Коліївщини». Історія зберегла дуже мало імен авторів більшості творів, бо в давнину портрети найчастіше виконувалися іконописцями або цеховими майстрами, праця яких дорівнювалася праці простих ремісників. Але поступово митці починають усвідомлювати важливість своєї справи і підписують свої твори, завдяки чому ми пересвідчуємося у багатогоанності їх обдарування. Гуманістична спрямованість і висока мистецька цінність давніх портретів робись їх образним літописом свого часу, що входить невід'ємною складовою в історію культури нашої країни.
ВАЛЕНТИНА РУБАН
Живописный портрет - это будто эхо чувств человека, миг его жизни, застывший в неумолимом течении времени. Этот жанр искусства всегда был предметом особого интереса.
Портретные изображения можно увидеть в книжных миниатюрах, в росписях гробниц, храмов и дворцов. Но как самостоятельный жанр портрет в европейском искусстве зарождается в XV в.
В истории украинского искусства старейшими станковыми произведениями, которые сохранились до нашего времени, являются портреты XVI века. Именно в этот период портрет в украинской живописи выделяется в отдельный жанр, зарождаются основные его разновидности и типы. Особое распространение и расцвета приобретает портрет в XVII - XVIII вв. Древние портреты четко распределялись по своему назначению. Существовали изображения, главная цель которых заключалась в прославлении житгя и деятельности выдающихся личностей, в увековечении их образов. Примером подобных полотен является и «Портрет Ивана Даниловича, воеводы русского» или «Портрет Богдана Хмельницкого», в образе которого неизвестный художник воплотил народное представление о положительного героя. ... На небольшой прямоугольной доске светлеет нежное круглолицая девичье лицо, обрамленное легкими золотистыми кудрями, синие глаза под тонкими бровями смотрят приветливо и тревожно - перед нами легендарная Роксолана, знаменитая «султанша Куррен», украинская девушка Настя Лисовская, захваченная в плен татарами. Она становится любимой женой турецкого султана Сулеймана II и первой женщиной, вошедшей в историю Турции. Портрет Роксоланы считают «нагробовым» - так назывался едва ли не древнейший вид портрета, когда изображение умершего прибивали на торец или крышку гроба.
Чрезвычайно популярными были портреты людей, которые прославились не только своими мирскими делами, но и были щедрыми пожертвованиями церквям и монастырям, где и помещались их так называемые «вотивные», или «донаторськи», портреты. В таких произведениях человек изображалась чаще в полный рост, в пышной одежде, с пояснительными надписями и гербами, как в портретах Ивана Дениска - одного из представителей кременецкого рода Дениска, и Ефима Дарагана, киевского полковника. Интересна судьба его родственницы Натальи Разумовской, которая из простой казачки Розумихи стала графиней Разумовской и свекровью самой российской императрице Елизавете Петровне. Вероятно, именно в этот период и была выполнена портрет (40-е годы XVIII века).
В Украинском портретной живописи годами складывались родовые портретные галереи, стали своеобразной историей в образах. Это многочисленные изображения Дараган, Забил, Галаганов, Сулим - военных деятелей, судейских и других чиновников и их жен. Здесь можно вспомнить интересный портрет Марии Сулимы-жены Акима Сулимы, высокообразованного в то время человека, генерального судьи Черниговского края. Неизвестный художник изобразил молодую хрупкую женщину с высокой, напудренных по тогдашней моде прической, украшенной розой и бриллиантовой звездой. Сквозь улыбку на изящном лице пробивается легкая грусть. Мы видим портрет живого человека с его чувствами, настроением. Некоторые черты и приемы исполнения этого произведения напоминают ранние женские портреты Д. Левицкого - гениального художника, прославил отечественную школу портретной живописи, став вровень с всемирно-известным европейскими мастерами портрета. Достойным наследником и продолжателем портретных традиций и одновременно выразителем новой эпохи в развитии портретной живописи стал В. Боровиковский, творчество которого, как и творчество Д.Левицкого, обогатило художественную сокровищницу украинского и русского народов.
Значительно меньше выполнялось в те времена портретов мещан и крестьян, и редкие примеры народных образов чрезвычайно ценны для нас, потому доносят отзвуки жизни и борьбы народа за лучшую долю. С глубоким уважением и симпатией изображен Неизвестным народным мастером образ Ивана Гонты, предводителя крестьянского восстания 1768 года - «Колиивщины». История сохранила очень мало имен авторов большинства произведений, потому что в древности портреты чаще выполнялись иконописцами или цеховыми мастерами, труд которых приравнивался к труду простых ремесленников. Но постепенно художники начинают осознавать важность своего дела и подписывают свои произведения, благодаря чему мы убеждаемся в многогранности их дарования. Гуманистическая направленность и высокая художественная ценность древних портретов делает их образной летописью своего времени, входящего неотъемлемой составляющей в историю культуры нашей страны.
ВАЛЕНТИНА РУБАН
 |
| Неизвестный художник. Портрет Марии Сулимы. XVIII в. Холст, масло. Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. |
 |
| Неизвестный художник. Женский портрет. XVIII в. Холст, масло. Полтавский художественный музей. |
 |
| Неизвестный художник. Портрет Роксоланы (Анастасии Лесовской), жены султана Сулеймана II. XVI в. Дерево, масло. Львовский исторический музей |
 |
| Неизвестный художник. Гетман Украины Богдан Зиновий Михайлович Хмельницкий. XVII в. Холст, масло. Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. |
 |
| Неизвестный художник. Портрет Ивана Дениско. XVII в. Холст, масло. Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. |
.jpg)
